Цікаво знати...

Вітаємо, ви автономні!

Закон «Про вищу освіту» надав українським вишам 25 прав, які розкривають зміст їхньої автономії – основного поряд із самоврядуванням принципу діяльності. Що тепер можуть і чого не можуть вищі навчальні заклади – читайте в нашому аналізі.

Від академічних свобод до автономії

У Великій хартії університетів (в оригіналі – Magna Charta Universitatum), до якої приєдналась низка українських вишів, університет позиціонується як самостійна установа всередині суспільств із різною організацією, що є наслідком розходжень у географічній та історичній спадщині. Відкидаючи нетерпимість і забезпечуючи відкритість для діалогу, університет є ідеальним місцем для зустрічі викладачів, які здатні передавати свої знання, і студентів, які мають право, здатність і бажання збагатити свій розум ними.

Згідно з Хартією, для задоволення потреб навколишнього світу дослідницька і викладацька діяльність університету повинна бути морально й інтелектуально незалежною від будь-якої політичної та економічної влади.

Закон України «Про вищу освіту» таку незалежність називає «академічною свободою учасників освітнього процесу», яка здійснюється на принципах свободи слова і творчості, поширення знань та інформації, проведення наукових досліджень. Викладачі, не завантажені заняттями, амбіційні студенти, які студіюють цікаві для них дисципліни, спільна науково-дослідна робота, результати якої використовують у своїй діяльності роботодавці, забезпечать існування всіх інших ознак автономії. Про них розповідаємо далі.

Які виші автономні?

Аналізуючи Закон «Про вишу світу», можна стверджувати, що з моменту набуття ним чинності неавтономних вишів в Україні не існує. Вищі навчальні заклади не повинні відповідати певним критеріям (наприклад, мати певну кількість докторів наук та опублікованих статей у фахових виданнях), аби бути автономними. Законодавець визначає автономію як самостійність, незалежність і відповідальність вишів у прийнятті рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації освітнього процесу та наукових досліджень, внутрішнього управління, економічної діяльності і самостійного добору кадрів.

Що можна робити вишам самостійно: академічна та освітня автономія

Стаття 32 Закону «Про вищу освіту» надала вищим навчальним закладам право:

• самостійно розробляти та запроваджувати власні програми освітньої, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності.

Тобто тепер із розкладу за рішенням вченої ради вишу можуть зникнути «обов’язкові» предмети на кшталт цивільного захисту, охорони праці та безпеки життєдіяльності для всіх спеціальностей, а також філософії, історії української культури, психології для технічних. Університети, академії та коледжі без згоди МОН на власний розсуд визначатимуть, які дисципліни є корисними для студентів та їхнього професійного розвитку.

• самостійно запроваджувати спеціалізації, визначати їх зміст і програми навчальних дисциплін. МОН тільки ліцензує нововведені спеціалізації.

• приймати остаточне рішення щодо визнання, у тому числі встановлення еквівалентності, здобутих у іноземних вищих навчальних закладах ступенів бакалавра, магістра, доктора філософії, доктора наук і вчених звань доцента, професора під час зарахування на навчання та/або на посаду наукового чи науково-педагогічного працівника.

Такі українські виші, як #Національний університет «Острозька академія», уже давно й успішно практикують залучення іноземної професури до викладання. Право, надане всім без винятку вишам України, дозволить уникнути бюрократичної тяганини та зробить наші університети привабливішими для фахівців з-за кордону, оскільки нострифікація відбуватиметься тільки на рівні університету.

• приймати остаточне рішення щодо присудження наукових ступенів (доктора філософії, доктора наук) акредитованими спеціалізованими вченими радами. Раніше присвоєні ступені затверджувались МОН. Спрощення процедур безпосередньо пов’язане з усуненням паперових перепон для розвитку науки.